Блог вчителя початкової школи Слюніної Надії Іванівни
четвер, 28 травня 2020 р.
середа, 27 травня 2020 р.
Четвер 28.05.2020
Українська Мова
Українська Мова
Наталка Малетич
ПАРАСОЛЬКА
Одного похмурого ранку мама будила Марка, а йому так не хотілося вставати! Він розплющив одне око, побачив, що надворі йде дощ.
— Не хочу до школи, дощ падає…
— А я хочу, — раптом почув Марко чийсь тихенький голосочок. — Я люблю дощ.
— Ти хто?!
— Я — парасолька. І мені вже набридло сидіти в шафі…
Марко розплющив уже обидва ока, миттю зіскочив з ліжка й витягнув із шафи свою синю парасольку. Кольорові автомобільчики на ній ніби чекали, щоб кудись поїхати.
— Збирайся швидше, хочу під дощ! — наказала парасолька.
— Ти вмієш розмовляти… — вражений Марко відразу почав одягатися.
Дощ лив як з відра. Хлопчик у своїх яскраво-синіх ґумаках чалапав за мамою й тихенько розмовляв з парасолькою:
— А чому ти так любиш дощ?
— Бо він схожий на музику. Послухай, як стукають краплі по ри́нвах *1 та підвіконнях, подивися, якими чудесними бульбашками скачуть по калюжах. І найголовніше: без мене ти змок би до нитки, — пояснила парасолька. — Ти можеш застудитися, а я ні. Тому мені подобається тебе оберігати.
У школі Марко розклав парасольку сохнути в кутку класу, серед інших парасольок.
«Цікаво, чи й вони такі ж чарівні, як моя?» — подумав хлопчик і побіг до друзів. Про ранкову пригоду він не розповідав нікому. Хто б повірив, що парасолька розмовляє?
Увечері, коли Марко йшов із татом додому, вітер раз у раз намагався видерти парасольку з рук.
— Тепер я тебе захищаю, — прошепотів Марко.
Та хоч як міцно хлопчик тримав парасольку, вітер таки висмикнув її з рук і поніс вулицею. Парасолька пролетіла кілька метрів, шубовснула в калюжу і загойдалася на хвильках. Вона була мов кораблик — зі щоглою, але без вітрил.
— Важкий у тебе видався день, — співчутливо говорив хлопчик, миючи під душем кольорові автомобілі на синій тканині.
— Зате я нині політала і поплавала, — задоволено промовила парасолька. — Мені так сподобалося!
— І мені дуже сподобалося йти з тобою до школи, — усміхнувся Марко.
*1 Ри́нва — труба або жолоб для стікання води.
Математика
вівторок, 26 травня 2020 р.
Середа 27.05.2020
Українська Мова
Українська Мова
Зоряна Живка (Зоя Жук)
ДОБРЕ ВДОМА
(Оповідання)
У кожного є дім.
Пташки́ живуть у гніздах.
Звірі — у норах.
Риби — у річці чи в морі.
Бджоли — у вулику.
Мурахи — в мурашнику.
А равлик навіть носить свою хатку зі собою!
Книжки́ мешкають у книгарнях, у бібліотеках, на книжкових полицях осель.
Зорі — на небі.
Люди — в будинках.
А сміття живе на смітниках і в сміттярках. Це його оселя, і воно її дуже любить. Йому там затишно й зручно. Тому сміття дуже засмучується, коли люди необачно кидають його там, де заманеться. Тоді воно стає вуличним сміттям.
Сміттям-безхатьком. День і ніч воно зажурено вештається містом або вздовж сільської дороги. І навіть — страшно подумати! — лісом.
Блукає, скиглить-шелестить, кидається під ноги перехожим, ніби приблудний пес. І тихенько просить: «Допоможіть мені дістатися до рідного смітника!»
А нещасне сміття тиняється хідниками та клумбами, парками і дитячими майданчиками, солодко мріючи про затишну сміттярку...
Галина Малик
ЧОМУ РАВЛИК ХОВАЄТЬСЯ
Якось до Равлика завiтала Не-Дуже-Чемна-Жаба.
— Запроси мене до своєї хатки, — сказала вона Равликові.
— Але ти у ній не помiстишся, — вiдповiв Равлик.
— Я ж прийшла до тебе в гостi? — спитала Жаба.
— В гостi... — розгублено мовив Равлик.
— Отож ти мусиш мене запросити! — закричала Не-Дуже-Чемна-Жаба.
Ніяково стало Равликові.
Справдi, якось негарно виходить.
Прийшли до тебе в гостi, а ти не можеш запросити до хатки.
Вилiз Равлик зi своєї мушлi й каже:
— Заходь, будь ласка!
Почала Жаба лiзти.
I вона лiзла, лiзла і пхалася до маленької мушлi, аж доки мушля трiснула й розпалася на двi половинки.
I залишився бiдний Равлик без домiвки.
Вiн збудував собi нову хатку.
Але вiдтодi, як тiльки хтось торкнеться його, Равлик одразу ж ховається.
Вiн думає, що це знову до нього в гостi прийшла Не-Дуже-Чемна-Жаба.
Математика
понеділок, 25 травня 2020 р.
Вівторок 26.05.2020
Українська Мова
Українська Мова
"У школі я була найменшою і наймолодшою у класі, вчилася на «відмінно». Довго почувалася «новенькою», бо ми переїхали. Та ще й мої батьки стали працювати тут же вчителями. «Біла ворона» — це про мене. Мабуть, потрібна була певна сміливість, щоб подружитися з такою дівчинкою, як я. І доки ми не познайомилися ближче з Лесею та Оксаною, моїми найліпшими друзяками були книжки. Коли ти самотній, коли здається, що ніхто тебе не розуміє, добра історія завжди підтримає й подарує радість. Я так багато читала, що більше пам’ятаю про книжки, аніж про школу". (Тетяна Стус)
Хороша мурнявська книжечка. Легка й грайлива. Проте змусить замислися і дорослих, і дітей. Не лише про те, що є у пташок: ноги чи лапки; скільки лапок у павучків, якого кольору бувають звірі, а й, наприклад, чи літають ті, в кого немає крилець…
Тетяна Стус (Щербаченко)
СМУГАСТИК
Оповідання
Якось бавився в ніжній зеленій траві хтось маленький, м’якенький і смугастий. Малюк народився зовсім нещодавно і ще не тямив, хто він такий.
Та й з’ясувати це було доволі важко. Вранці лагідна матуся казала: «Сонечко моє, час прокидатися!» Якщо маля надто забруднювалося, мама журила: «Ну й свинка ж ти моя…» А якщо він був чистенький та охайний, називала його квіточкою.
Коли Смугастик сердито супився, якщо мама зарано кликала його з прогулянки додому, вона усміхалася: «Не дивись на мене вовчиком!» Коли, засинаючи, синочок муркотів до мами, то ставав «маминим кошенятком».
Ну як тут не заплутатися?
Смугастикові дуже подобалося бавитися з тими, хто схожий на нього. Вони теж мали ніжки, лапки, вусики, хвостики, носики, вушка, животики... Кожен із них розмовляв по-своєму. І хоч це не заважало їм розуміти одне одного, але пояснити малюкові, хто він такий, ніхто не міг.
Із часом Смугастик став помічати, що всі малюки чимось відрізняються. В одних, наприклад, нема кри́лець, в інших — довгих тоненьких вусиків, у когось бракує хвостика, плавничків чи дзьобика.
І в нього, у Смугастика, теж не було кри́лець. Значить, він все-таки не джміль і не оса.
Не було копитець. Так що він точно не зебра.
Не було аж восьми лапок, як у смугастого павучка…
А ти вже знаєш, хто він — Смугастик?